Школа — то колиска сільського життя

  Як буваю в рідних місцях, то бодай проїдуся біля своєї рідної школи. Які  прекрасні спогади заполонюють душу! Згадаю однокласників, наших шкільних вчителів, наші уроки, кожен з яких ставав черговим кроком у велике життя. Ні, та пора не забудеться ніколи!

  Але від ліричного перейду до практичного. Так, народжуваність на селі, як і по всій країні, зменшується. І вже, дивись, не стільки лунає дитячих голосів на сільських вулицях. Це не може не турбувати нас всіх. Держава щось робить, аби стимулювати дітонароджуваність в країні. Ось знову є чергове повідомлення Кабміну про збільшення, і то — значне, виплат матерям за народження кожної дитини. А станемо жити заможніше — переконаний, знову збільшиться кількість діток повсюдно, в селах і містах.

  Та тривожною, як на мене, є ситуація з тенденцією на закриття сільських шкіл з дуже малою кількістю учнів. Ініціатори цього заходу аргументують свої пропозиції тим, що,  мовляв, вже є достатня кількість шкільних автобусів, щоби звозити діток з малоперспективних сіл до шкіл, де навчання буде значно ефективнішим. Якийсь резон в цьому, певно, є. Але... Старі люди вірно кажуть, що кожна сільська школа, - то колиска сільського життя. Не буде в селі школи — різкіше, ніж до цього, завмиратиме тут життя. І вони мають рацію. Бо учень на тих, образно кажучи, автобусних колесах, то вже ніби й не хлопець чи дівчинка з цього конкретного села, а так собі, переїжджий з місця на місце підліток.

  Треба, щоб кожна сільська дитина зростала, навчалася в рідному селі. Тут її дім, тут її рідня, тут її вчителі, а, значить, і її коріння. Міцне, вічне, багато до чого зобов'язуюче.

  Проблиском надіїї на виправлення становища з сільськими школами є, вважаю, новий проект закону "Про загальну середню освіту”, розроблений комітетом ВР з питань науки та освіти. В ньому вводиться норми, що реорганізація або ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів в селах та селищах допускається лише за рішенням загальних зборів, себто, за конкретним рішенням територіальних громад. Це, вважаю, дозволить цим громадам безпосередньо впливати на процеси реорганізації або закриття комунальних загальноосвітніх закладів, здійснювати навчання в класах з мінімальною кількістю учнів — три, підкреслюю, три особи.

  І ще одне, можна вважати, людське питання з цього приводу. В країні багато людей з чималимистатками. Треба, щоб вони, а це вже конкретна робота громадськості, розвернулися обличчям до сільських шкіл. Дехто з них вже має всі можливості практично повністю взяти на фінансування, бодай на значну підтримку цих малокомплекток. Треба і їм думати про наше майбутнє — наших українських діток. Бо одне діло збудувати десь там фонтан за десятки мільйонів гривень, щоб тебе, мовляв, усі знали і пам'ятали, і зовсім інше — конкретно допомогти конкретній сільській школі. Давайте робити спільно це!

Анатолій Артемчук 

ГО "Українська ініціатива”

artemchuk.info