Долі, опалені війною.

У військових документах воєнної пори , той шлях мабуть значиться по іншому, а мешканці довколишніх сіл нині називають його так, як і сотні років назад теліженецьким.

На цій території Ізяславського району і навколишніх районів, відчайдушно бився в липні сорок першого стрілецький полк полковника Ведернікова.

До останнього патрона полк Ведернікова бився з німецьким танковим клином, що рвався через Ямпіль та Любар на Київ .

На разі з цими великими подвигами, що увійшли навіки в історію , вартий вчинок двох селянок Нашого краю матері Шевчук Василини і дочки Шевчук по чоловікові (Франчук) Онисії Дмитрівни з посьолка Дмитрівки , що біля села Сохуженець Іяславського району .Пригріли і вилікували військового полоненого в ту тяжку лиховісну пору , немічного бранця , а потім відрядили до партизанів.

Так чинили Українські героїчні жінки ,які ризикуючи собою ,долею своїх дітей, а часом і усіх односельчан.

Німці нав'язували свій так званий « новий порядок» . За наказом «гебітскомісара» населенню заборонялось приховувати сторонніх громадян, за переховування військовослужбовців - розстріл, за переховування партизан і зв'язки з партизанами - розстріл.Далі піде в розповідь про сім'ю Шевчуків із села Дмитрівка Ізяславського району та про актора Смоктуновського Інокентія Михайловича.

Колону військовополонених гнали теліженецьким шляхом в сторону Кременця на Захід . То був грудень сорок третього року . Полонені до крові позбивали ноги по обморожували руки і обличчя . Кожен новий крок давався їм з неймовірним важкістю, то один то другий невільник спотикався на-ішіяху і коли не встигали підхопити його під руки товариші ,німці-конвоїри які супроводжували колону по обидві сторони дороги,тут же пристрілювали знесилених.

Коли колона входила в будь-яке село крок ставав твердішим і чіткішим .На них дивилися селяни і вони мусіли йти з гордо піднятими головами , вселяючи іншим віру в перемогу і зміцнюючи цю віру в собі. Чи ж їх вина що втрапили до полону .Війна є війна, одного пораненого і непритомного схопили , другий випустив останній патрон на фріца. В колоні поруч з Інокентієм йшов літній червоноармієць і коли юнак ковзнувся і ледь не впав то він підхопив його і сказав йому : -тримайся синку, а то ще пристрелять. Ти ще молодий може ще вдався вирватися з німецького полону. Далі йшли мовчки розмова з літнім червоноармійцем навіяла Інокентію теплі спогади про бойових друзів, про рідний полк, до якого прийшов після Курсько-Орловської битви ,про форсування Дніпра, за що отримав медаль «за відвагу». Біля села Теліженець коли конвоїр повернувся прикурити ,літній червоноармієць -українець який був поруч сильно штовхнув в плечі Інокентія з дорожнього містка ,а за мить він шмигнув в канаву і затаївся там .Десь зверху зовсім поруч пролунали постріли.

Що коїлось далі він не бачив,так він просидів під містком аж до вечора .По містку проїзджали німецьки вантажівки ,танки

Все на світі ладен був здолати і витерпіти вісімнадцяти річний боєць,щоб знову взяти до рук зброю,й мститися завойовникам

Коли вже стемніло подався засніженим полем,в надії щоб знайти людей.

Йшов він біля с.Теліженець переметеними полями на Пильки.І всюди в селах він помічав криті автомашини і вартових.Аж на ранок знесилений він опенився біля с.Дмитрівка.

Із спогадів Онисії Дмитрівни вона того ранку поралася по господарству на дворі .Аж дивиться,щось чорнів в полі неначе хтось поволі йде до нашого обійстя.Придивилась чужих бачу,у солдацькому всьому ,вся одежа подерта аж світиця ,подумала мабуть з полону втік .

Він був дуже худий руки і лице обмороженні і дуже хворий ,і Онисія забрала його в хату .

Без зайвих пояснень стара Василина зрозуміла кого привела в дім дочка Онисія .Та це вже не перший. В липні сорок першого виходжували двох поранених солдатів,які потім подалися до партизанів. А через декілька місяців потому, ще виходили одного офіцера.

Цей із спогадів Онисії знесиленний солдат, ледь стояв на ногах, назвався Інокентієм .

Його спочатку відмили , перевділи в цивільне вбрання .

Тяжкохворого Інокентія лікували різнотрав'ям, і він поступово одужував.

Німці в селі хоч постійно і не стояли, а частенько приїзджали , як би побачили полоненого, то всіх постріляли б і все спалили б. Лише за одне те шо брат і чоловік були в червоній армії німці могли розстріляти ,адже вона гляділа двоє маленьких дітей,за них дуже переживала.

Та чи могла стати осторонь чужої біди, нізащо бо виросла в бідняцькій сім'ї, де вчили ділитися останнім шматком хліба.А полонений тим часм звівся на ноги. Партизани частенько навідувалися до села ,і ось одного разу прийшов посланець за Смоктуновським Інокентієм .Нарехтували стара Шевчучка ,що мала з села буханець хліба,цибулину.Він переодягнувся випрасувану до білизни гімнастерку ,та штопану-перештопану його шинелю .Розцілував усіх на прощання ,вклонивя,як годиться до землі і пішом до партизан.

Командиром Білогірського з'єднання партизан Миколою Іллічем 1 березня 1944 року було видано майбутньому акторові таке посвідчення :

« Видане це посвідчення Смоктуновському І.М.в тім що він дійсно перебував в партизанському з'єднані ».Камянець Подільської обл.

В березні місяці після визволення Ізяславщини, партизанський загін,де воював Смоктуновський І.М. з'єднався з 318 гвардійським стрілецьким полком ,102 гвардійської стрілецької дивізії ,він приймав участь в боях по визволенню Варшави і дійшов до Берліна.

Після війни Онися Дмитрівна часто переписувалася з Смоктуновським і їздила до нього в Москву .

Післявоєнна доля Інокентія Михайловича невід'ємнно і пов'язана з театром і кіно.

Ним було зіграні більше 120 ролей . Ним були зіграні ролі в таких Кінофільмах як: «Берегись автомобиля», « Дядя Ваня», «Укращение огня», « Москва слезам не вериг» , «Они сражались за родину» , «Гардемарини вперед» та багато інших .

Він одержував звання і нагородження народного артиста СССР. Нагороджений багатьма державними преміями . За подвиги в Великій вітчизняній війні він був нагороджений двома медалями «за відвагу» . а після воєнний період був нагороджений «Орденом вітчизняної війни» 1 ступеня . В мирний період держава високо оцінила його великий труд, як артиста. Йому було присвоєно звання героя соціалістичної праці, також був нагороджений трьома орденами Леніна і орденом «дружби народів».

Пам'ять про актора Смоктуновського І.М. і простих селян . героїчних жінок, Шевчук Василини і Шевчук (Франчук) Онисії Дмитрівни назавжди залишиться в народній пам'яті.