Відкриваючи нові горизонти життя…

До 80-річчя виходу роману «Як гартувалась сталь»

Історія  нашого міста овіяна славою героїчних і трудових звершень шепетівчан, це місто щирих друзів і доброзичливих господарів.  В минулому невелике прикордонне українське місто Шепетівка стало відомим усьому світові завдяки  нашому земляку , письменнику Миколі Олексійовичу Островському,  автору роману «Як гартувалася сталь» і людини винятково трагічної долі, яка мужньо  і з великою силою волі долаючи важку хворобу, стала письменником, людини духовно прекрасної, сильної і талановитої.

В м. Шепетівці  писалися сторінки життя цієї мужньої людини. В своїх  листах, промовах і статтях він називав місто рідним, незважаючи на те, що народився в селі Вілія на Рівненщині.

Саме в Шепетівці пройшли його кращі роки життя: дитинство і юність. Тут він  брав активну участь в суспільному та політичному житті, вперше вступив до комсомолу, звідси пішов добровольцем  на фронти громадянської війни, в наших краях працював організатором перших комсомольських осередків і став улюбленим  керівником молоді.  Без перебільшення можна сказати, що саме завдяки книзі «Як гартувалася сталь»  про Україну, про наше місто дізналися мільйони людей у найвіддаленіших куточках планети. Міцне українське підґрунтя його творчості –народні пісні і український іскрометний гумор-насамперед історична доля українців – створювали правдиву атмосферу українського народу.. А як чудово описує автор місто Шепетівку в романі Як гартувалась сталь»: Гарні вечори на Україні влітку по малюсіньких  містечках, як Шепетівка,де середина місто, а околиця село. Такими тихими літніми вечорами вся молодь на вулицях. Дівчата, парубки - всі біля своїх дворів, по садках, палісадниках, просто на вулиці, на колодках, групами, парами. Сміх, пісні. Повітря тремтить від густоти запаху квітів. Глибоко в небі мерехтять світлячками зорі і голос чути далеко, далеко…».

Після Шепетівки розпочався новий період в короткому житті М. Островського - період боротьби з хворобою, яка зробила його нерухомим і сліпим, та робота письменника, що дала можливість почувати себе щасливим. 

В довгій і трагічній хворобі автора роману умовно можна  виділити три етапи хвороби, внаслідок  яких він міг загинути .Він же на диво лікарям продовжував жити.

" Питала я лікарів, чи довго так буде, - згадувала мама письменника  Ольга Йосипівна, - і отримала відповідь, що син буде довго мучитись, в нього почалось закостеніння суглобів”.

Але ось що дивно-кожне загострення хвороби  співпадало в нього з творчим натхненням і приливом працездатності. Навіть авторитетні лікарі не могли дати пояснення цьому явищу. Те, що письменник міг працювати  в такому  стані, пояснювали  його надзвичайною силою волі і складом характеру.

Питання «Як жити далі?» постійно хвилює сліпого і паралізованого  Миколу  Островського. Він вирішує стати літератором. Ця  думка прийшла до нього не випадково. Поштовхом до  літературної творчості було декілька  причин. По-перше, схвалення його першої літературної спроби – повісті про бригаду Г.І.Котовського, надихнуло його  на написання твору, в якому він міг би  змалювати образ молодої людини  героїчного часу. По-друге, зі спогадів його друзів відомо, що Микола  Олексійович був  чудовим оповідачем, який невимушено і в яскравій формі так викладав сюжет своєї оповіді, що всі заворожено його слухали. Друзі неодноразово радили йому записати це.   Сам   М.Островський  у  супроводжувальному листі до рукопису першої частини роману «Як гартувалася сталь» писав: «Коли я взявся писати свою книжку, я думав написати її в формі спогадів, записів цілої низки фактів. Але я змінив свій намір після зустрічі з товаришем Костровим , на той час редактором «Молодої гвардії», який запропонував написати у формі повісті або роману історію робітників, підлітків та юнаків, їхнє дитинство, працю і потім участь у боротьбі свого класу».

Отже, у нього були всі передумови, необхідні для початку  роботи над книгою. Літературознавець Л.А.Аннінський  писав: «Потрібно знайти життєвий, побутовий зв'язок між шепетівським бешкетником, що покинув школу (пішов на  фронт) і  письменником, який першою ж книгою переможно увійшов в лави професійних літераторів. Ми за традицією  знаємо два стани, два образи, та не знаємо переходу: спочатку звичайний хлопчина, свійський в своєму колі, веселун і організатор різних витівок, молодіжний ватажок і - одразу автор такої книги.» Де зв'язок? Отже, Л.А. Аннінський зміг зрозуміти, що він був «не як усі», що вже в роки юності він вирізнявся «фантастичною здібністю до зосередженості, потаємною заглибленістю в себе і надзвичайною пам'яттю, серйозністю не по роках і своїм нестандартним поглядом на життя».

З листа П.М.Новикову  від 11 вересня 1930 р.: «У мене є план, мета якого – наповнити життя змістом, потрібним для виправдання самого життя. Я про нього зараз писати не буду, оскільки це проект. Скажу поки що коротко: це стосується  мене, літератури, видавництва «Молода гвардія». Так він описує свій задум написати роман «Як гартувалась сталь».

Усвідомивши  всю відповідальність поставленого перед собою завдання,  М.Островський вирішив, насамперед, підготуватися до цього, озброївшись знаннями найкращих здобутків світової, російської та сучасної радянської літератури.

Свій задум він почав реалізовувати ще раніше, у 1927 р.

У вересні – жовтні 1930 р. Островський знову лікується на Старій Мацесті. «Цілими днями на повітрі. Погода чудова, я гріюсь на сонечку. Я ковтаю повітря жадібно і завжди сумую, коли мене везуть в палату» (з листа О.О.Жигірьовій від 3 жовтня 1930р.)

 Письменник  починає працювати над книгою «Як гартувалася сталь» в Москві в квартирі по Мертвому  провулку № 12, де  мешкає з 21 жовтня 1930 р. по 24 червня 1932 р. Спочатку писав сам. Негнучкими  пальцями стискає олівець і наосліп, навмання виводить  літеру за літерою. Часто рядки наповзали один на одного, написане  неможливо було  прочитати. Друзі зробили йому транспарант з картонної теки, куди дружина закладала  аркуші паперу. Писав уночі, коли всі спали і було тихо. Вранці написане розшифровувалося рідними і близькими та переписувалося у спеціальні блокноти. Важка то була робота: перенаселена  кімната, галасливі сусіди комунальної квартири.  Його дружина згадувала: «Наш робочий день  починався о 5-й годині ранку. Треба було перестелити постіль, нагодувати його, зробити все, щоб він міг витримати 10-12 - годинну самотність. Він не погоджувався, щоб я тільки доглядала його. Та й треба було заробляти на життя»…

Раїса Порфирівна приносила книги з бібліотеки. Його друзі  І.П.Федєньов і М.З. Фінкельштейн, з яким він познайомився і потоваришував під час лікування в першій клініці МДУ, іноді навідувались  до нього і читали йому книги. «Залишаючись на самоті, - згадувала  Раїса Порфирівна, - Микола писав листи друзям Я готувала йому олівці…на ліжку праворуч залишала у папці папір…  Одного разу, коли я повернулася з роботи, він зустрів мене такими словами: « Швиденько порайся зі своїми справами і сідай, дещо перепишеш.» Я вирішила, що мова йде про черговий лист до когось з друзів. «Ні, це не лист, - заперечив Микола ,- сідай і пиши. Пиши, але не дуже мене розпитуй. І не дивуйся з того, що писатимеш. Пиши,  швидше».

З листа до П.М. Новикова від 26 травня 1931 р.: «...я, Петрику, весь наповнений поривом написати до кінця свою «Як гартувалася сталь». Але скільки труднощів у цій сізіфовій роботі, - нема кому писати під мою диктовку. Це мене просто мучить, але я впертий як буйвіл. Я почав людей оцінювати за тим, чи можна їх використовувати для технічної допомоги. Пишу  й сам!!! Ночами пишу, наосліп, коли всі сплять і не заважають своєю балаканиною. Наволоч природа забрала очі, а вони саме тепер так потрібні мені». Микола Олексійович  диктує, текст записують його рідні, друзі, сусіди. Сусідка  по квартирі, пізніше його «добровільний секретар» Галина Алексєєва  згадувала: «Островський просто і довірливо, як старій знайомій, розповідав про задуману книгу. Він говорив про те, що  вирішив написати книгу про українську молодь, про її участь в громадянській війні, про те, як зароджувався комсомол на Україні, як він загартовувався в боях. Все це  він бачив своїми очима і сам був в числі перших українських комсомольців. Микола Олексійович попросив Г.Алексєєву допомогти йому в написанні книги.  «Якщо вас не лякають труднощі, - говорив він, - то давайте почнемо сьогодні ж. Не дивуйтесь, не думайте, що я божевільний. Дехто вважає , що я роблю непотрібну роботу і просто заповнюю вільний час. Це не так. Просто я надзвичайно настирний хлопець…». Ми почали працювати. Я ознайомилася з  написаними розділами. Аркуші, що лежали зверху, - початок сьомого розділу, він попросив прочитати вголос. Читаючи, я зрозуміла, яка в нього надзвичайна пам'ять: він безпомилково підказував мені слова, коли я  не могла розібрати текст і точно підказував, скільки потрібно перегорнути сторінок, щоб знайти потрібне  йому речення…З цього дня розпочалася спільна робота над першою частиною роману «Як гартувалася сталь». Вдень, залишаючись на самоті, і вночі, в часи безсоння, він ретельно готувався до роботи…Бували дні, коли списувалися цілі блокноти…

Десять годин ранку. В кімнаті тихо. Ольга  Йосипівна щось робить на кухні. Ми гарно працюємо. Один за одним складаються написані аркуші. Захопившись, Микола прискорює мову. Я напружую увагу, щоб не перебиваючи, не пропустивши жодного слова, встигнути все записати. Піднімаю погляд: обличчя його стало рухливим, очі живі, іскристі, під час роботи здається, що  Островського залишила хвороба…

Незважаючи на те, що він дуже цінував кожну хвилину, перед тим, як почати працювати, Микола Олексійович знайомився з газетами…Статті і виступи О.М. Горького з питань радянської літератури він слухав дуже уважно, і зазвичай, на його прохання я виписувала те, що здавалося йому найбільш важливим. Надзвичайно довго ми обговорювали текст бесіди О.М.Горького з ударниками, покликаними в літературу. Він вважав цю бесіду зверненням до нього -  робітника, який прийшов у літературу.»

З допомогою Г.Алексєєвої  написана більша частина рукопису: шостий, сьомий, восьмий і дев’ятий  розділи першої частини.  

Як не важко було працювати над твором, проте робота просувалася.  Микола Олексійович відсилає друзям уривки готового тексту з проханням передрукувати і прорецензувати. «….Я взявся за непомірно важку працю. Все проти мене, та в мене осляча впертість. Що вийде загалом у мене, важко судити, боюсь, що далі редакторського кошика моя робота не посунеться. Це буде видно, але багато краще вийшло б,  якби я не працював у таких препоганих умовах…» (з листа  до Р.Б. Ляхович  від 28 травня  1931р.)

М.Островський сумнівається, переживає, чи буде толк  від написаного. В листі  до П.М.Новикова і Р.Б. Ляхович від 4 липня 1931 р   він пише:  «Любі друзі, Петю і Розо! Не лайте мене, любі, за навантаження. Якби ви знали, як я втомився…Взагалі ж я згораю. Почуваю, як тануть сили.. Чому ви про якість ні слова? Чекаю вашого слова, чекаю…«Як гартувалася сталь» - це тільки факти. Все факти. Хочу показати робітничу молодь у боротьбі і будівництві. Критикуйте, говоріть про якість…»

Нарешті робота над першою частиною роману закінчена. В остаточному варіанті було надруковано три  «вільних» білових примірники, один контрольний і одна чернетка.  25 жовтня 1931 р. він пише О.О. Жигірьовій:

«Все ж, незважаючи  ні на що,  роботу закінчено. Написано всі дев’ять розділів і надруковано на машинці. Тепер проводжу монтаж книжки і переглядаю востаннє орфографію та роблю поправки. Найближчими днями я вишлю тобі все надруковане посилкою. Ти ознайомишся передусім сама, а потім, любий друже, прошу тебе передати роботу кваліфікованим майстрам слова і до редакції, де буде винесено присуд моїй праці…».

О.О. Жигірьова згадує: «Я читала рукопис і плакала. Миколі я написала: «я не літератор, але роман твій до душі доходить».Я занесла рукопис в редакцію газети «Гудок». Там її протримали місяць, хвалили, але друкувати боялися ,не знали автора. Я забрала в них рукопис і пішла в (Ленінградське) відділення   видавництва «Молодої гвардії». І там хвалили , протримали два місяці, але також безрезультатно, і через те, що автор невідомий. Микола закидав мене листами, просив не замовчувати «розгром його рукопису», ждав відповіді, але тяганина продовжувалась, відповідати йому було нічого. Несподівано в лютому 1932 року я отримала від Миколи телеграму, що його роман «Як гартувалась сталь»(перша частина) буде надрукований в журналі «Молода гвардія».

Добився видання книги друг письменника Інокентій Павлович Феденьов. «Добровільний секретар» Г. Алексєєва пізніше розповідала: «Він збуджений сидів біля Миколи і, погладжуючи його руки, розповідав, як відніс рукопис у видавництво «Молода гвардія» і що перша рецензія на книгу була негативною, а в редакції журналу ЦК ВЛКСМ «Молода гвардія» рукопис схвалено і книга буде видана. На прохання редакції журналу Микола Олексійович написав свою автобіографію. Як завжди він диктував чітко і швидко. «Фізично втратив майже все, залишились лише незатухаюча енергія молодості і пристрасне бажання бути хоч чимось корисним своїй партії, своєму класу». Голос Миколи був звичним, тільки паличка, яку він завжди тримав в руках, сковзнула з ковдри і впала на підлогу. Несподівано він замовк. «Мамо, вийди,»- м’яко сказав він. Я оглянулась. В дверях стояла Ольга Йосипівна, по її обличчю текли сльози. Я вийшла слідом за нею. Коли через кілька хвилин повернулась в кімнату, М. Островський …спокійно продиктував дві останні фрази».

Рецензентами книги стали редактори  журналу «Молода гвардія» Марк Колосов та Анна Караваєва. Вони надали велику допомогу в редагуванні роману,  підтримали письменника-початківця.

21 лютого 1932 р. відбулася зустріч Миколи Олексійовича з заступником редактора журналу «Молода гвардія» М.Б.Колосовим. М.Б. Колосов приїхав в супроводі І.П.Феденьова. Після знайомства з автором роману, Марк Борисович сказав: «…У тебе є всі дані для творчості. Мене особисто книга схвилювала, ми її видамо, я особисто берусь виправити невеликі гострі кути. Я познайомлю тебе з письменниками , ми тебе приймемо в члени МАПП  (Московська асоціація пролетарських письменників) до видання книжки».

Визначившись, що потрібно змінити,  Микола Олексійович сам шліфує текст. В квітневому номері журналу «Молода гвардія» поруч з прозою Мате Залки і Віллі Брезера, статтями Луначарського і Олександра Фадєєва з’явилися перші розділи  роману «Як гартувалася сталь». Молодий письменник надзвичайно радіє, що його перший літературний твір побачив світ. Проте, висловлює невдоволення  допущеними грубими помилками при друкуванні, невиправданими скороченнями через нестачу паперу і тим, що без його згоди надрукували його  листа до редакції..  «… вийшло негарно. Наче афіша. Трохи покалічили книжку, та що вдієш – перший крок. Одне добре, це вся моя книжка і ніхто не вліплював свого» - писав він  П.Новикову 27 серпня 1932 р.

В цей час письменник  важко захворів на крупозне запалення легенів. Йде жорстока боротьба за життя: «Двічі кощава  стара – смерть хапала мене за горло, та я не мав права тепер вмерти і, прометавшись загалом 47 огидних днів, знову оживаю… Позавчора у мене були гості. Приїхала познайомитися Анна Караваєва, (письменниця і відповідальний редактор журналу «Молода гвардія».). Були  Колосов, Феденьов, та тов. Андрєєв, редактор юнацької секції видавництва «Молода гвардія»… (з листа до подружжя Новикових від 4 квітня 1932 р.).

В травні хвороба нарешті відступила, але залишилася слабкість і виснажливий  кашель. Лікарі радять Островському їхати на південь. Микола Олексійович робить висновок, що для успішного лікування  потрібно мати постійну базу в Сочі.   Звертається по допомогу в ЦК ВЛКСМ. Секретар ЦК ВЛКСМ Олександр,  Косарєв надсилає телеграму секретарю Сочинського райкому комсомолу з проханням створити необхідні умови  письменникові М.Островському. І в червні 1932 р. М. Островський приїздить до Сочі, де лікується в санаторії «Красная Москва». «Лежу на балконі біля моря і свіжий норд-ост дме в обличчя. Навколо життя південного курорту. Палюче сонце. Веселий гомін, щасливий сміх жінок, а в мене міцно стиснуті губи. Мовчу. І від суворого хлопця відходять після 2-3-х слів. Думають злий… Я пишу зараз сумні сторінки другого тому»  (з листа  до Г.М.Алексєєвої від  5 липня 1932 р).

Через місяць Микола Островський отримує квартиру на вул. Приморській, 18 поряд з санаторієм «Красная Москва». «На свіжому повітрі цілі дні під дубами, пишу, ловлячи гарні дні…» (з листа до Анни Караваєвої від 5 серпня 1932 р.).

В жовтні 1932 року сім`я Островських переселяється  на нову квартиру  по вул. Орєховій,  29. Письменник працює, використовуючи усі наявні фізичні сили. Записувати роман допомагають сусіди по квартирі, знайомі і друзі, яких письменник називав добровільними секретарями: Марія Барц, Каліста Бризжева, Юлія Ільїна, Таїсія Лепьохіна, Марія Ботова. Писали також Л.М. Берсєнєв, Д.О.Островський, працівники райвиконкому Василь Бондарєв і Михайло Черемних, машиністки Надія Філатова і Ганна Сібарова, сусідка по квартирі Лія Салне, касир електростанції Марія Алікіна і Ніна Воробйова.

«Моє життя – це робота над другою книгою. Перейшов на нічну зміну, засинаю, коли світає. Уночі тихо, ні звуку. Біжать, як на кіноплівці події і вимальовуються образи й картини. Павка Корчагін уже розгромив, дурний, своє почуття до Рити і, посланий на будування залізниці, проводить відчайдушну боротьбу за дрова в хуртовині, в снігу. Злобно виє озвірілий вітер, кидає в обличчя грудки снігу…» (з листа до Г.М. Алексєєвої, листопад 1932 р.).

В листопаді 1932 р. роман «Як гартувалася сталь» виходить окремим  виданням у видавництві «Молода гвардія» під редакцією С.Острякова. «Книжка вийшла, видана прекрасно, тираж - 10300 примірників з палітуркою сталевого кольору», - писав М.Островський друзям.

Автор отримав перший  примірник роману. Мати Ольга Йосипівна пізніше згадувала: «Радісний і схвильований Микола попросив дати йому книжку. «Я хочу на неї поглянути,» - сказав він. Довго напружено «роздивлявся» книгу. Робив він це напомацки. Та зумів розібрати витиснутий на обкладинці малюнок - багнет і гілочку з двома молодими листочками. «Як гарно художник оформив книгу! Він точно відтворив її зміст. Адже я розповідаю про молодь, і ось ця гілочка, на якій тільки-но пробивається листячко, - це і є та молодь, про яку я пишу. А багнет - це зброя, з якою молоді йшли у бій завойовувати своє щастя».

Цей перший примірник він подарував своїй матусі з написом: «Ользі Йосипівні. Островській, моїй матері, незмінній ударниці і вірному моєму вартовому». Друзі і  рідні отримують теж такий дорогий подарунок  від автора.

Микола Островський до кінця своїх днів пам’ятав місто своєї юності, сюди він присилає на обговорення рукопис книги «Як гартувалася сталь» . В листі до О.О. Жигірьової від 28 грудня 1931 року він пише: «З Шепетівки на 6 днів до нас приїхав брат. Там на активі читали п’ять розділів чернетки. Про роботу відізвалися добре, вітаючи працю над історією революційного руху в місті.». В іншому листі від31 січня 1932 року О.О.Жигірьовій є такі рядки: «Я заходився організовувати в Шепетівці літературну групу з молодняка. Мою пропозицію прийняла редакція газети «Шлях Жовтня», яка дає раз на декаду літсторінку. Сам недоношений письменник, я став керівником літ групи, я вже одержав перші вірші українською мовою для оцінки…Знову оживає навколо мене, забутого багатьма, зближення з молоддю, вітають мою роботу, і мені дороге і хвилює читати те, що в містечку, про яке я писав, виносить молодь резолюції схвалення. Група студентів Шепетівського педтехнікуму пише, що в них проробляють книжку». Микола Олексійович переписується з Шепетівським райкомом ЛКСМУ. 13 жовтня 1934 року він повідомляє в листі секретаря та членів бюро Шепетівського райкому ЛКСМУ, що посилає один примірник книги «Як гартувалася сталь» для того, щоб шепетівські комсомольці прочитали і обговорили його…

«Книжка написана про Шепетівку, тому вона актуальна у вас , ніж будь-де. …Обговоріть мого листа на бюро і повідомте мені ваше рішення. Буде добре, якщо ми налагодимо тісний комсомольський зв'язок…».

В шепетівській газеті «Шляхом Жовтня» від 28 листопада 1934 року є стаття «Молодь, читай цю книгу».

«Сьогодні ми друкуємо уривок з роману «Як гартувалася сталь». Автор її комсомолець, колишній мешканець міста Шепетівки Микола Островський. Островський Микола в своїй книжці змальовує, як комсомольці Шепетівщини під час громадянської війни боролися за радянську владу…Зараз М. Островський хворий на курорті в Сочі. З курорту він написав листа до Шепетівського РК ЛКСМУ, в якому  просить всіх комсомольців і молодь Шепетівщини обов’язково прочитати роман... РК ЛКСМУ послав привітальну телеграму  з подякою за лист М. Островському від імені комсомолії та молоді Шепетівщини. На 1 грудня  скликаються загальноміські комсомольські збори за широкою участю позаспілкової молоді, на яких буде пророблено лист М. Островського та (відбудеться)  обговорення його роману « Як гартувалась сталь. РК комсомолу рекомендує  всім комсомольцям та молоді Шепетівщини обов’язково прочитати роман М. Островського. Секретарі КСМ комітетів та комсорги первинних  комсомольських організацій  повинні на місцях розгорнути змагання між комсомольцями та профспілковою молоддю за кращу проробку роману М. Островського. Свої враження від прочитаної книжки друкувати  в молодіжній сторінці  газети « Шлях жовтня »

Микола Олексійович в листі секретареві та членам бюро Шепетівського райкому ЛКСМУ від 6 грудня 1934р. пише, що тільки  що прочитав «Шлях Жовтня» від 28 листопада , де опубліковане «ваше рішення про проробку роману «Як гартувалася сталь» шепетівською комсомолією. Вітаю це і глибоко зворушений комсомольською увагою. Разом з цим листом посилаю вам три книжки роману, копію рецензії й листа головного редактора «Молодого більшовика»- видавництва ЦКЛКСМУ та копію листа сочинського комсомолу до «Молодої гвардії», опублікованого в січневому номері цього журналу, в якому Шепетівка викликається на соцзмагання.

Я послав в райком партії та міськраду  книжки. Я доб’юсь, щоб у Шепетівку  прислали достатню кількість книжок з другого українського видання, яке вийде у січні, а також прислали російські книжки третього масового видання, яке вже готується в Москві….».

В листі письменника головному редактору  видавництва ЦК ЛКСМУ  Трофімову К.Д. від 27 грудня 1934р. ми читаємо такі рядки: «У м. Шепетівці  широко розгорнулась проробка книжки в усій районній організації. Райком просив допомогти їм купити 400 примірників «Як гартувалась сталь». Я послав їм усе,що в мене було. Треба якось зробити, щоб з другого українського видання  в Шепетівку було послано досить книжок. Шепетівський райком надіслав мені привітальну телеграму  і преміював мене тисячею карбованців, як кращого комсомольця Шепетівки. Згадали старого забіяку!...».

В листі секретареві Шепетівського райкому комсомолу ЛКСМУ від 28 лютого 1935 року він повідомляє, що редакція «Комсомольця України» «ближчими днями вмістить широкий огляд роману «Як гартувалася сталь». Буде вміщено цілий ряд статей та листів комсомольців. Я знаю, що Шепетівський райком розгорнув широку проробку роману в комсомольській організації. Ви, звичайно, маєте відгуки молоді на цю книжку. Якщо так, то надішліть їх «Комсомольцю України» , я попрошу опублікувати їх разом з вашим рішенням про проробку. В березні в Києві виходить українське видання  «Як гартувалась сталь», 25000 примірників.

Я домовився з ЦК ЛКСМУ про те, що він дасть вказівку видавництву «Молодий більшовик»  прислати в Шепетівку достатню кількість книжок.

З свого боку я пришлю райкомові кілька десятків примірників…».

Незважаючи на свою молодість, М.О.Островський пройшов славний і трагічний життєвий шлях. Він багато працював і вчився. Став освіченою людиною, достеменно знав і розумів, що  таке література і що він сам може дати їй. Написав Микола Олексійович лише дві книги, але мабуть найкращий його твір - то він сам. Бо як сказав  французький письменник Ромен Роллан: "Найвеличніші витвори мистецтва, створені революцією, - це люди, народжені нею”.

Світова слава М.О. Островського є незаперечним фактом. Про нього захоплено писали Луї Арагон, Джон Ліндсей, лауреати Нобелівської премії Ромен Роллан і Андре Жид. В одній з лондонських газет прохопилося визнання...”М. Островський володів  чимось більшим, ніж просто вмінням. Він був в певному розуміння генієм”.

Унікальне явище - популярність М.О. Островського після смерті і вплив його особистого життя та життя героя роману "Як гартувалась сталь” Павки Корчагіна на формування характеру молоді. Твори  письменника, як підручники мужності, сили волі і вірності ідеї користувалися попитом в усьому світі.

Ми запрошуємо всіх в наш музей, де кожен бажаючий може доторкнутися душею до життєвого подвигу мужньої людини, сила духу якого не перестає вражати і навчає перемагати будь-які труднощі і негаразди, навчає залишатися Людиною з великої літери.

Адреса музею: Хмельницька обл., м. Шепетівка, вул. Островського, 2.

Контактні телефони: (03840) 4-14-74; 4-17-63.

 Науковий працівник музею

Ревіна Л.А.