Одна історія про дві долі

Історія, про яку йтиме мова далі,  могла б стати  захоплюючим сюжетом для програми  на зразок «Чекай мене».  З іншого боку, без зайвої метушні вона не стала  менш зворушливою і щирою. Особисто мені, як журналістові зі стажем, вона здається майже неймовірною. Втім,  у ній є свій початок…

Рівно 85 років тому у Більчині Ізяславського району народився хлопчик, якого назвали Микиткою. Тоді ніхто не міг передбачити, що доля його буде не зовсім легкою. Так сталося, що зовсім малим він з матір’ю змушені були  змінити місце проживання. Ним стало село Мокрець, цього ж Ізяславського району, що було батьківщиною мами. З певних причин саме на своє прізвище Білоус вона оформила документи сина. Обом довелося жити у досить складних умовах. Достатньо пригадати наступний період із життя матері і сина. Як такому, за ким ніхто не стояв, сироті Микиті цілих п’ять років довелося служити  в лавах Радянської Армії. Оскільки ж жили мати і син у непростих матеріальних умовах, то під час  армійської відпустки виникла необхідність  рятувати житло. Микита звернувся до начальника  райвійськкомату з проханням продовжити хоча б на два дні відпустку, аби підремонтувати хату. Військовий начальник (в ті часи теж зустрічалися чуйні люди) продовжив  хлопцеві відпустку  до 5 днів.

Після повернення з армії і подальше все життя  Микита працював у колгоспі різноробочим, жив з матір’ю, без братів і сестер, тож відчував певну самотність. А в цей час  в Ізяславі, за кілька кілометрів від Мокреця, з такою ж, не до кінця обдарованою долею, жила Галина, яка також народилася у Більчині, на 15 років пізніше. Схожість доль Галини і Микити у тому, що вони прожили без близьких брата чи сестри, без підтримки цих рідних людей у складних життєвих ситуаціях. Ось так і жили, не знаючи, що обоє вони не такі вже й одинокі. Нещодавно (як буває лише у кіно) родичка і колишня сусідка Галини розповіла своїй внучці Марії, що у Галини є брат по батьківській лінії.

І ось тут, як у тому ж серіалі, рідні з обох сторін та земляки з Мокреця почали вести власне розслідування. Коли з’ясувалося, що історія  є правдивою, рідні з кожного боку без вагань вирішили, що брат з сестрою повинні зустрітися. Але вирішальне слово вони залишили за головними героями цієї історії. Бо чи визнають вони себе ріднею, чи зможуть  усвідомити, що все життя прожили поряд, не знаючи один про одного. Та що там? Виявляється, Галина Семенівна, працюючи бухгалтером у районному будинку побутового обслуговування, не раз зустрічалася з Оленою, дружиною Микити, яка працювала швачкою у сільській філії. На раз  проходила вона біля братової хати. Якби тоді знала, що ця оселя, як і її мешканці, є не такою вже й чужою.

Тепер же Микита Семенович – вдівець, проживає  у хаті з наймолодшим сином. Він цілком може вважати себе щасливою людиною, бо у нього є двоє доньок і двоє синів, десятеро онуків і чотири правнуки. А тепер, як виявилося, в нього є й сестра, з якою  жив 70 років поряд, але про існування якої  нічого не знав до цього часу. Що стосується дітей, то саме вони допомогли зустрітися двом рідним людям – Микиті Семеновичу та Галині Семенівні. Так сталося, що вперше це було  близько двох місяців тому в Мокреці, коли брат зустрів сестру з хлібом-сіллю, разом із своєю ріднею. При цьому всі присутні відразу помітили зовнішню схожість обох людей, що зайвий раз підтвердило – вони є рідними. Вже за кілька днів Микита Семенович завітав із своїми дітьми  до сестри  на її 70-річний ювілей. Під час обох зустрічей панувала особливо тепла, по-справжньому сімейна атмосфера. Брат із сестрою весь час проводили у спілкуванні. Вони поділитися спогадами як сумними, так і веселими. Кожному хотілося якомога більше розповісти про себе і почути  про іншого. А коли гості від’їжджали додому, у Мокрець, Галина Семенівна подарувала братові дві хустинки, а ще дві залишила собі, щоб вони були символом єдності, подальших нерозривних стосунків. Кажуть, Микита Семенович прийняв цей подарунок з особливим трепетом, дорогою все діставав і розглядав  хустинки.

Сьогодні ж уже в  Микити Семеновича ювілей – 85 осінь зустрічає він, і вперше зустрічатиме на свій день народження рідну сестру. Вона обов’язково приїде, і одним із подарунків стане ось цей номер газети з розповіддю про них обох. Бо вона разом із добрими знайомими з місцевої друкарні, які теж допомагали організувати зустріч, а тепер ось і підготувати цей матеріал,  заздалегідь подбали  про його написання. І все хвилювалась Галина Семенівна, аби він вийшов до дня народження брата.

Впевнено можна сказати, що в житті цих двох вже похилого віку людей настала друга молодість. Зустріч додала їм енергії, бажання пожити ще якомога довше один для одного, чого були позбавлені усі минулі роки. Тож нехай  ця щаслива пора  триває ще довго, здоров’я міцніє, а доля  дарує  лише приємні миті. Окремо у цей святковий  для Микити Семеновича день хочемо побажати йому родинного затишку і поваги від рідних.

С.Охремчук

На знімках: зліва – Галина Семенівна Холодусіна та Микита Семенович Білоус під час зустрічі; справа – Галина Семенівна з братом і племінниками Галиною та Іваном.